Що таке сімейний локатор і як він працює всередині

Сімейний локатор робить одну дуже просту на словах і досить складну на ділі річ: показує на мапі, де люди, які тобі дорогі, — з їхнього дозволу, — і сповіщає, коли трапляється те, про що ти хочеш знати (що донька дійшла до школи, що тато вийшов з дому, що в твоєї половинки сідає батарея). Таких застосунків багато: від функцій, вбудованих у телефон (Find My від Apple, Google Maps), до окремих застосунків на кшталт Life360 чи Mi Estela. У цій статті розповідаємо, як вони працюють всередині, без заумних слів, щоб ти знав, що саме встановлюєш.

Як телефон знає, де ти

Телефон поєднує три джерела, щоб визначити, де він. Перше — GPS (насправді це кілька систем супутників: GPS, Galileo, GLONASS), що дає точність у кілька метрів просто неба, але погано працює всередині будівель і найбільше їсть батарею. Друге — wifi: телефон розпізнає мережі навколо і зіставляє їх із мапами відомих мереж, що в приміщеннях дає точність у кілька десятків метрів. Третє — вежі мобільного зв’язку: менш точні (сотні метрів), зате доступні майже завжди.

Операційна система (iOS чи Android) змішує все це і віддає застосунку позицію з певною похибкою. Тому в Mi Estela ти іноді бачиш «лише район»: це не збій, а те, що людина вирішила ділитися лише приблизним районом, або що в телефона під рукою були лише вежі й wifi.

Навіщо потрібні дозволи (і які)

Жоден застосунок не може знати, де ти, без твого прямого дозволу. На iPhone ти обираєш між «Ніколи», «Запитати наступного разу», «Під час використання застосунку» і «Завжди», а також «точне» чи приблизне місцезнаходження. На Android — щось подібне: «Не дозволяти», «Дозволити лише під час використання» і «Дозволяти завжди», з перемикачем «точне місцезнаходження». Починаючи з Android 11 «Дозволяти завжди» вже не можна дати зі спливного вікна застосунку: треба позначити це в Налаштуваннях, і так для всіх застосунків.

Різниця між «під час використання» і «завжди» — це різниця між застосунком, який визначає, де ти, коли ти його відкриваєш, і застосунком, який може повідомити родині, що ти дійшов додому, навіть якщо ти його не відкривав. Тому застосунки-локатори просять «Завжди». Ми пояснюємо це крок за кроком у розділі Як почати і, марка за маркою, у посібниках для кожного телефона.

Батарея: головне непорозуміння

Застосунок, який щосекунди питав би в GPS точну позицію, посадив би батарею за кілька годин. Серйозні застосунки так не роблять: вони запитують позицію, коли це потрібно (коли телефон помічає, що ти зрушив з місця, коли ти змінюєш район, коли заходиш у збережене місце чи виходиш із нього), а датчик руху в телефоні використовують, щоб не витрачати нічого, поки ти стоїш. Mi Estela, наприклад, користується датчиком руху лише щоб зрозуміти, коли ти починаєш рухатися, і заощаджувати батарею, поки ти нерухомий; ніколи — щоб міряти твою фізичну активність.

А ось що справді вбиває батарею (і самі застосунки) — це «оптимізатори» деяких виробників, які присипляють застосунки у фоні. У Samsung, Xiaomi, Huawei чи OPPO кожен має своє налаштування. Якщо застосунок-локатор «перестає працювати вночі», майже завжди справа в цьому.

Геозони: як він знає, що ти дійшов

Сповіщення про прибуття працюють на геозонах: невидимому колі навколо місця (твого дому, школи). Коли телефон входить у це коло або виходить із нього, операційна система будить застосунок, а застосунок сповіщає. Це ефективніше, ніж стежити за позицією безперервно, але має свої примхи: коло має мінімальний розмір, телефону може знадобитися трохи часу, щоб це помітити, і потрібне покриття, щоб надіслати сповіщення. У Mi Estela сповіщення про прибуття до звичних місць безкоштовні для трьох місць, і застосунок прямо каже, що вони працюють, «коли є покриття і сповіщення ввімкнені». Більше про геозони — тут.

Присутність і стеження — не те саме

Ось різниця, яка для нас найважливіша. У застосунку для стеження є наглядач, який бачить більше за інших: батько, що контролює телефон дитини, історія, яку ніхто не може вимкнути, звіти про швидкість, іноді мікрофон. Застосунок присутності симетричний: те, що ти бачиш про іншого, інший бачить про тебе, кожен сам обирає, як виглядає (точно, лише за районом чи невидимо), а історію, якщо вона є, кожен вмикає для тих, для кого хоче.

Місце є в обох. Для восьмирічної дитини з першим телефоном батьківський контроль має сенс. Для п’ятнадцятирічного підлітка, для твоїх літніх батьків чи для твоєї половинки стеження ламає більше, ніж лагодить. Mi Estela — у другій групі, свідомо, і від 14 років в Іспанії, а це вік цифрової згоди. Ми розповідаємо про це в статті «Присутність, а не стеження».

А дані, куди вони йдуть?

Кожна позиція, якою ти ділишся, мандрує на сервери застосунку, а звідти — на телефони твого кола. Що буде далі, залежить від компанії. Деякі показують рекламу в безкоштовному плані й використовують ідентифікатори для реклами; хтось продавав дані про місцезнаходження посередникам (що сталося з Life360). Перш ніж встановлювати застосунок-локатор, глянь на дві речі: розділ «Конфіденційність застосунку» в його картці в App Store чи Google Play і чи не йдеться в його політиці про «ліцензування» або «передачу партнерам» твого місцезнаходження. У Mi Estela немає реклами, і вона не продає й не ліцензує нікому дані про місцезнаходження; сервери — в Європейському Союзі.

Коротко

• Телефон визначає, де він, за допомогою GPS, wifi і веж зв’язку; застосунок отримує лише те, що ти дозволяєш.
• «Завжди» — це дозвіл, що робить можливими сповіщення про прибуття; з Android 11 його позначають у Налаштуваннях.
• Батарею садять погано зроблені застосунки та оптимізатори виробників, а не сама геолокація.
• Присутність (симетрична, зі згодою) і стеження (наглядач, незмінна історія) — це різні продукти.
• Перед встановленням подивись картку конфіденційності.